Як любити дитину
Все виховання тримається
на одному слові: люби.
Де любов, там і подяка, там довіра,
там кращі людські якості — ЛЮБИ.
С. Соловейчик
Психологами доведено, що потреба в любові є однією з фундаментальних, її задоволення — необхідна умова нормального розвитку дитини.
У відповідності з поглядами відомого американського вченого У.Глассера, потреба в любові належить до базових потреб людини. Певною мірою ці погляди перегукуються з теорією 3.Фрейда. Саме Фрейд зазначив, що "дитина, яка зазнала повною мірою материнську любов, ніколи не буде одержима страхом перед невдачами. Любов розсіює цей страх і допомагає людині знайти в собі підстави для впевненості, самоповаги і відчуття власної значущості".
Якщо людина любить і її люблять, вона вже, в якомусь розумінні, досягла успіху.
Вважається, що ця фундаментальна потреба в любові має забезпечуватися в сім'ї. Однак при детальнішому розгляді з'ясовується, що такий погляд помилковий. Вчителів буквально приголомшують діти, яким явно бракує щирого тепла і ласки. І таких дітей дуже багато: згадаємо інтернати для сиріт, сім'ї з одним із батьків, неблагополучні родини, благополучні родини з "холодним психологічним кліматом".
Дорослій людині, що зазнала дефіцит любові у дитячому віці, досить важко досягти потім успіху в житті, навчитися любити інших і полюбити себе.
Що ж означає "безумовна любов"? Безумовно любити дитину означає приймати її не тому, що вона красива, розумна, добре вчиться і поводиться, а просто так, просто за те, що вона є ваша рідненька, унікальна!
Однак досить часто від батьків можна почути таке звернення до дитини: "Якщо ти не будеш гарним хлопчиком, я не буду тебе любити", або "Не очікуй від мене нічого доброго, поки не припиниш... (лінуватися, битися, грубіянити), не почнеш... (добре вчитися, допомагати по господарству, слухатися)". Дитині повідомляють, що її люблять (або будуть любити), "тільки якщо...". Які ж причини заважають батькам безумовно любити, сприймати дитину і показувати це їй?
Мабуть, головна з них — це надмірне бажання "виховувати" весь час і завжди.
Ось типова репліка однієї матері: "Як же я буду її обнімати, любити, якщо вона ще не вивчила уроки? Спочатку дисципліна, а потім вже добрі відносини. Інакше я зіпсую її". І мати стає на шлях критичних зауважень, які не поліпшують ситуацію, а навпаки, погіршують її. Мати, здавалося б, зі слушних "педагогічних міркувань" потрапляє в зачароване коло, коло взаємного невдоволення, частих конфліктів.
У чому її помилка? В тому, що дисципліна не до, а після встановлення добрих відносин, і тільки на їх засадах. Багато хто з батьків твердо вірять: нагороди і покарання — головні виховні засоби. Похвалиш дитину — і вона укріпиться в добрі, покараєш — зло відступить. Але ось біда: чим більше дитину картають, тим гіршою вона стає. Чому так відбувається? А тому, що виховання дитини — не дресирування. І батьки не для того, щоб формувати у дітей умовні рефлекси. Чим частіше батьки роздратовуються, кричать, карають дитину, тим швидше вона приходить до узагальнення: "Мене не люблять". Докази батьків типу: "Я ж про тебе турбуюсь" або "Це ж заради тебе" — діти не чують. Точніше, вони можуть слухати слова, але не розуміють їх зміст. У них своя емоційна бухгалтерія. Тон важливіший за слова, і якщо він різкий, сердитий або просто суворий, то висновок завжди однозначний: "Мене не люблять, не приймають".
Крім того існує "генетична" причина: так само (з умовною любов'ю) ставилися до нас наші батьки, вчителі і це запрограмувало нашу "систему виховання".
Існують й інші причини такої поведінки. Наприклад, дитина з'явилась на світ, коли її не чекали (не хотіли): батьки планували пожити "собі на радість" або мріяли про хлопчика, а народилася дівчинка. Часто трапляється, що дитина має "відповідати" за порушені батьківські стосунки. Наприклад, вона схожа на батька, який залишив мати, і деякі жести дитини або вираз обличчя викликають у неї неприязнь. Прихована причина може виявлятися й в посиленому "виховному" настрої одного з батьків. Ним може бути, наприклад, прагнення компенсувати свої життєві невдачі, нездійснені мрії або бажання, довести домашнім щось своє.
Дитині, зазвичай, відмовляють у любові тоді, коли вона більше всього цього потребує, коли в неї неприємності: зморилась, невдачі в школі, у стосунках з друзями. Вона тоді гірше себе поводить, грубить — ось тут ми й відвертаємося від неї, починаємо засуджувати. Ми ж розчарувались, ми не чекали, що в нас виросте така погана дитина. І ми залишаємо дитину одну з її проблемами, невдачами, що призводить, як правило, до того, що в душі дитини з'являються негативні почуття, спрямовані проти нас, а не вчинку, невдачі.
Проте, якщо в цій критичній для дитини ситуації ми покажемо, що ми, як і раніше або навіть більше, любимо її, жаліємо і розділяємо її неприємності, то й реакція дитини буде зовсім іншою. І джерелом неприємностей і мук совісті будемо не ми, батьки, а сам вчинок: "Погано те, що я зробив поганий вчинок, а не те, що батьки дізналися про це і покарали мене. Батьки зі мною завжди в усіх бідах і я зможу подолати їх".
Деякі батьки сприймають безумовну любов до дитини спрощено: "Якщо я безумовно люблю свою дитину, то я повинна ніколи не сердитися?" Звичайно ні. Приховувати, а тим більше накопичувати свої негативні почуття не потрібно (більш того, вам це просто не вдасться зробити: ваше тіло, міміка, жести, голос, погляди вас видадуть), їх потрібно виражати, пам'ятаючи і користуючись такими правилами:
1. Можна виявляти своє незадоволення окремими діями дитини, а не дитиною в цілому.
2. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Якщо вони виникли у неї, то для цього були причини.
3. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, бо інакше воно переросте в неприйняття її.
4. Намагайтесь зрозуміти причину критичної ситуації, в якій опинилася ваша дитина, і допоможіть подолати її.
Крім того, пам'ятайте, що задоволення потреби дитини в любові — необхідна умова її нормального розвитку. І ця потреба задовольняється, якщо ви повідомляєте дитині, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто хороша, ви її поважаєте. Такі повідомлення у привітних поглядах, ласкавих дотиках, прямих словах: "Як добре, що ти у нас народився", "Ти мені подобаєшся", "Я люблю, коли ти вдома", "Мені добре, коли ми разом" тощо.
Батьківська любов принесе дитині значно більше щастя, якщо вона бачитиме, що ця любов постійно виявляється у ставленні батьків не тільки до неї, але й один до одного.
Відомий американский психотерапевт Вірджинія Сатір рекомендує обіймати дитину кілька разів на день і вважає, що чотири обіймання цілком необхідні кожному просто для виживання, а не менше восьми обіймань — для гарного настрою!
Звичайно, дитині знаки безумовної любові потрібні, як їжа для організму, який росте. Вони її насичують емоційно, допомагаючи психологічно розвиватися. Якщо таких знаків безумовної любові, власне самої любові, немає, виникає цілий "букет", м'яко кажучи, неприємностей, тому що дитина:
* зневірюється в своїх силах (велика вірогідність, що стане невдахою);
* погано вчиться;
* часто має поганий настрій;
* перестає вас слухатися, часто конфліктує;
* може отримати психічне захворювання;
* росте нещасливою.
Шановні батьки, то може, знаючи про те зло, яке ми завдаємо своїй дитині, почнемо робити щось, що допоможе їй вирости ЗДОРОВОЮ, ВПЕВНЕНОЮ, ЩАСЛИВОЮ. Тому не будемо зволікати.
Ось кілька вправ, які допоможуть вам на цьому шляху.
Вправа 1. Проаналізуйте, як ви сприймаєте вашу дитину. Для цього протягом дня (а найкраще 2-3-х днів) намагайтесь підрахувати, скільки разів ви звертаєтесь до неї з емоційно позитивним висловлюванням (радісним вітанням, схваленням, підтримкою) і скільки — з негативним (докором, зауваженням, критикою). Якщо кількість негативних звернень дорівнює або перевищує кількість позитивних, то зі спілкуванням справи у вас кепські.
Вправа 2. Заплющіть на хвилину очі і уявіть, що ви зустріли найкращого товариша. Як ви показуєте, що він вам дорогий і близький? А тепер уявіть, що це ваша дитина: ось вона приходить зі школи. Як ви показуєте, що раді її бачити? Уявили? Тепер вам легше це буде здійснити в реальному житті.
Добре, якщо ви продовжуєте цю зустріч у тому ж дусі протягом кількох хвилин. Не бійтесь "зіпсувати" дитину протягом цих хвилин, це цілком неможливо.
Вправа 3. Обіймайте вашу дитину не менше чотирьох разів на день (звичайні ранкові привітання і поцілунок на ніч не враховуються).
Зауваження: доцільно так поводитися і з іншими членами сім'ї. Виконуючи цю і попередні вправи, звертайте увагу на реакцію дитини, а також на свої власні почуття.
Ми можемо бути впевненими, що дитина правильно вихована, якщо її виховання ґрунтується на безумовній любові: "Я люблю своїх дітей завжди, незалежно ні від чого, навіть від їх поганого настрою і поведінки". Це фундамент. При цьому я постійно нагадую собі:
- це звичайні діти;
- вони поводять себе так, як всі діти в світі, і в їх вчинках є багато чого неприємного і навіть гидкого;
- якщо я все ж їх буду любити, незважаючи..., вони прагнутимуть стати кращими і відмовлятимуться від своїх поганих звичок;
- якщо я люблю їх тільки тоді, коли вони слухняні, і якщо я люблю їх в ці добрі (але такі нечасті) моменти, вони відчують, що їх люблять не щиро. Це робить їх невпевненими, погіршує їх самооцінку, зменшує віру у власні сили і заважає їх розвитку;
- якщо я люблю дітей безумовно, вони поважатимуть себе і в них з'явиться відчуття внутрішнього спокою і рівноваги;
- заради самого себе (і звичайно щастя своїх дітей) я щосили прагнутиму, щоб моя любов до них якомога більше наближувалася до безумовної!
Кожного ранку я волаю до того кращого, що є в мені: "Мені послано дитину і це дорогий мій гість; я дякую їй за те, що вона є. Вона також покликана до життя, як і я, це нас об'єднує — ми є, ми живі люди. Вона така, як і я, вона людина, і не майбутня людина, а сьогоднішня, і тому вона інша, як і всі люди. Я її приймаю, як будь-яку іншу людину. Я приймаю дитину. Я приймаю її, я охороняю її дитинство, я розумію, терплю, прощаю. Я не застосовую до неї сили, не пригнічую ЇЇ своєю силою, тому що я її ЛЮБЛЮ. Я люблю ЇЇ і я дякую їй за те, що вона є, і за те, що я можу любити її, і це підіймає мій дух".
Отже, як любити дитину? Безперечно, БЕЗУМОВНОЮ ЛЮБОВ'Ю.
Щоб змінити людей, їх потрібно любити. Вплив на них прямо пропорційний любові до них.
Песталоцці
Читайте также: "Условная любовь"
Источник: Журнал для батьків, 2000